Жанна сьогодні була вдома – відпросилася з роботи. Лягла в ліжко і задрімала. Прокинулася вона від голосів з коридору: – Іди, поки вона спить. Сьогодні не вийде, – то був голос її чоловіка Романа. Жанна обережно підійшла до дверей. У коридорі стояла гарна брюнетка. Жанна повернулася в ліжко. Вона не могла повірити в те що побачила
-Де ти була? – це перше, що почула Жанна, зайшовши в квартиру.
-Я ж вчора говорила, що нас сьогодні затримають на роботі…
-Нічого подібного! Ти мені не говорила! – заради того, щоб сказати це, Роман навіть повернув голову від телевізора.
-Казала, навіть пару разів…
-Ти хочеш сказати, що я забув? Що я не стежу за своєю дружиною? – прошипів він.
-Ні, звичайно, – Жанна зітхнула і пішла назад. – Може я сама переплутала.
-Звичайно, сама, – задоволено промовив Роман. – Давай, готуй. Вечеряти нічого.
-А ти в магазин би… – але від погляду чоловіка замовкла. Тому витягла з сумки гаманець і вийшла з квартири.
Жанна йшла по вечірньому місту і спостерігала за людьми. Всі навколо були такими веселими! Ось бабуся з пуделем бадьорим кроком поспішала на майданчик в сусідньому парку. Як давно вони не гуляли в парку? Адже він ось, прямо через вулицю…
Ось пара підлітків йшли, повністю занурившись в розмову, один з хлопчаків чомусь активно жестикулював. Жанна посміхнулася, але тут же насупилася, Ромі б це не сподобалося. Він би почав бурчати, що в їх час дітей виховували, а зараз так розпустили, що ніякої поваги до дорослих немає.
Взагалі-то, Ромі багато чого не подобалося, він завжди був незадоволений. Жанна прискорила крок, чоловік голодний, треба швидше їсти зварити. Внутрішній голос сказав, що люблячий чоловік міг сам і в магазин сходити, але жінка відігнала цю думку.
-Ти чому так довго? – знову питання, тепер Роман навіть не подивився на неї.
-Черга була, і пакети важкі…
-У вихідний день треба було в магазин іти! – замість допомоги Жанна почула знову докір.
Приготовану вечерю Роман змів на лічені хвилини і мовчки пішов до телевізора, залишивши брудну кухню Жанні. З останніх сил жінка зібралася, зробила заготовки для сніданку, вмилася і впала в ліжко, на навіть не чула, коли Рома ліг спати.
Вранці Жанна ледве встала: ніс був закладений, починало першити горло.
-Невже, вчора під кондиціонером продуло? – пробурмотіла Жанна, дивлячись на себе в дзеркало.
-А де сніданок? – замість “доброго ранку” почула вона від чоловіка і чомусь стало так гірко. Так, Рома завжди був строгий. Він ніколи не опускався до ніжностей, а романтику називав не інакше, як “цукровим сиропом”.
Ледве ледве Жанна дісталася до роботи, але через пару годин начальниця відправила її додому, одужувати. Сказала, що все-одно з неї зараз працівник ніякий, а вони впораються самі.
Всю дорогу додому Жанна мріяла лише про чай з лимоном і ліжко.
-Ти чому так рано? – Роман був не в настрої.
-Захворіла, морозить і слабкість, – здивувалася такій реакції Жанна. – А ти чому не на роботі?
-Вихідний у мене, – сказав він і пішов на кухню.
-Зроби мені чай з лимоном, будь ласка, – попросила Жанна.
Вона переодяглася в піжаму, змила макіяж і лягла в ліжко. Її морозило, хотілося гарячого, але чай Рома все ще не приніс. Почекавши ще, жінці довелося встати самій. Рома сидів перед телевізором.
-Я ж попросила чай, – слабо сказала вона.
-Сама зробиш, не перетрудишся!
У грудях піднялася глуха образа. Зі сльозами на очах Жанна заварила чай, взяла лимон і пішла в кімнату. Там, сидячи на ліжку і дивлячись на лимон, у неї раптово покотилися сльози.
Вона стала згадувати всі ситуації, коли чоловік байдуже ставився до неї. Раптово жінка зрозуміла, що не може згадати, коли востаннє Роман хоч у чомусь їй допомагав або просто словами підтримав. Навіть коли помилявся сам Роман, він умудрявся виставити винною саму Жанну. Сльози не зупинялися. Жанна акуратно поставила склянку з чаєм на тумбочку, загорнулася в ковдру і від втоми задрімала.
Прокинулася вона від голосів, що доносилися з коридору.
-Іди, вона поки спить. Сьогодні не вийде, – голос Романа був напрочуд ніжний. Жанна піднялася і підійшла до дверей, тихо прочинила її. У передпокої стояла гарна яскрава брюнетка.
-Котику, – протягнула вона, – коли ж ми тоді зустрінемося?
-На вихідних з нею посварюся і ми поїдемо на озеро, на два дні!
-Ууу, – запищала вона і стрибнула до нього в обійми.
-Тихіше ти…
Жанна повернулася в ліжко. Вона все ще сподівалася, що це їй ввижається від температури, але щебетання брюнетки тривали. Вони навіть не ховаються! Жінка обхопила голову руками. Як вона допустила це! Що вона зробила на так?!
Стоп! Жанна навіть випросталася. Вона ні в чому не винна. Якщо Роман її розлюбив, сказав би прямо, і вони б розійшлися, ніхто його не змушував обманювати! Те, що вона усвідомила до сну – таке ставлення чоловіка до неї – змусило задуматися про розлучення, але зараз вона ясно розуміла, що нічого не буде, як раніше… Тут же згадала той недобрий погляд Романа, а чи треба це “як раніше”? Ні. Вона більше не дозволить, так із собою поводитися!
Жанна від слабості заснула. Вранці їй стало краще, але вона зателефонувала на роботу і взяла ще один день. Тільки вона відклала телефон, як в кімнату зайшов Рома.
-Де сніданок?
-У холодильнику, – спокійно відповіла вона.
-Що це означає? – Роман примружив очі.
-Це означає, що я заслабла, – зітхнула вона і знову лягла під ковдру.
-Значить, ось як. Значить, я повинен не поївши йти на роботу!
-У тебе є руки. Відкрий холодильник, зроби бутерброди, завари чай і поїж, – все також з-під ковдри сказала Жанна. Все всередині чинило опір, їй хотілося підскочити і все зробити самій. Жанна похитала головою, як вона до такого дійшла!
Жанна чула, як збирається Роман, як закрилися вхідні двері. Він не поснідав.
У неї попереду був день. Насамперед Жанна викликала майстра і змінила замок. Квартира належала їй, Рома свою здавав, і цих грошей вона не бачила. Потім зібрала всі його речі. Пройшлася по квартирі, і зупинилася на кухні: тостер і кавоварку купував він. Вона, не шкодуючи, спакувала і їх. Залишок дня вона вряди годи провела так, як хотіла сама! І перед приходом Романа не мчала на кухню готувати.
Пролунала трель дзвінка. Жанна відкрила двері.
-Що з замком?
“Знову, навіть не привітався!” – відзначила вона.
-Що це? – Роман побачив речі.
-Це все твоє багатство, – відповіла Жанна. – Забирай, і більше я тебе не хочу бачити! Заяву на розлучення подам сама.
Роман дивився на неї і не впізнавав цю жінку. Хто вона? Де та тиха дружина, яка з першого погляду робила все, що він хотів. Перед ним стояла зібрана і відсторонена Жанна. Вона не опускала погляд, не шепотіла, стояла рівно, розправивши плечі.
-Ромко, я все знаю. Ти мене не любиш, ти тільки мене і використовуєш. Іди до себе і не повертайся. Я не прощу!
Роман викликав таксі і спустив речі. Забираючи останню сумку, він сказав через плече.
-Ще прибіжиш, пробачення просити будеш!
-Ні, не буду, – вже в порожній коридор сказала Жанна.
На наступний день вона подала заяву на розлучення, а через місяць вони були офіційно розлучені. Роман до останнього не вірив в те, що відбувається. Він кілька разів намагався поговорити з уже колишньою дружиною, але та лише відмахувалася від нього.
Жанна з посмішкою йшла по парку. Навколо снували люди, то там, то тут лунав сміх. Її обігнала вже знайома старенька з пуделем.
-Вибачте, – несподівано для себе покликала Жанна жінку.
-Слухаю вас, – ввічливо відповіла вона.
-А де ви взяли таку собачку? – зніяковівши, запитала Жанна.
-О! – заусміхалася старенька. – Я вам зараз все розповім!..