Яна готувалася до цього побачення з особливою надією. Їй було приємно спілкуватися з Антоном. Вона пішла до перукаря, на манікюр. Я навіть встигла порадіти за знайому. І тут в день побачення раптом дзвінок на мій телефон. Майже пошепки Яна просила: – Подзвони мені і я піду звідси… Швидше. Ти тільки глянь на фото!.. Ось ЦЕ він мені таке приготував?..
Два дні поспіль я вислуховувала від хорошої знайомої, що після місяця зустрічей у всіляких кафе, нарешті, запросив її на вечерю додому:
-Такий уважний, прямо не знаю. Ось на вечерю мене запросив.
Яні вже тридцять п’ять і вона ніколи не була заміжня, дітей теж немає. Живе з бабусею і дідусем в старенькій двокімнатній квартирі на околиці міста.
Він – Антон, сорокарічний холостяк, без дітей і з квартирою, яка дісталася від матері у спадок.
Звела доля їх в спортивному клубі. Обидва, купили абонемент на заняття спортом. Познайомилися. Такою захопленою я давно знайому не бачила і не чула. Вона працювала вдома, сиділа днями в своїй кімнаті, а тут і фітнес і принц – все відразу.
Яна готувалася до цього побачення з особливою надією. Їй було приємно спілкуватися з Антоном. І найголовніше – не виникало ніяких неприємних дзвіночків, як в попередніх відносинах. Так вдало все складалося.
Вона пішла до перукаря, на манікюр. Я навіть встигла порадіти за знайому. І тут дзвінок. Справжнісінький, на мій телефон.
Майже пошепки Яна просила:
-Подзвони мені, я піду. Терміново. Ось ЦЕ він мені таке приготував?!
Вона поклала трубку, так що я і сказати нічого не встигла. Подивившись на фотографію, яку вона мені надіслала, я посміхнулася і написала їй:
-Сиди до останнього! Стеж, щоб не пересмажилися. У мене повечеряєш, якщо голодна залишишся. Він же намагається!
Сарделька рівна, яйця з очками – мене ось нічого не збентежило. Але я розуміла, що Яна уявляла собі зовсім інше: музика, свічки, стіл з закусками… Пфффф, а тут яйця і сарделька.
-І-і-і що? – поцікавилася я вранці, написавши Яні повідомлення.
-Сплю… – відповіла вона.
Зрозуміло, спить ще, о дванадцятій дня неділі, це ми вже всією сім’єю дружно з семи годин попрокидалися: хто на кухні, хто в гаражі, хто над підручниками, а вільні самотні жінки сплять у вихідні.
О третій годині дня Яна подзвонила сама. Задоволена.
-Розповідай, – квапила я, слухаючи солодкі потягування.
-Ось як ти все-таки мала рацію… – тягнула вона.
-Ну розказуй вже!
-Ну, прийшла я, значить, за десять хвилин до шостої вечора. Антон двері відкрив і забігав. Не думав, мабуть, що я пунктуальною виявлюся. Провів на кухню і залишив там.
Сковорідку з яйцями ти бачила…
Переодягнувся, повернувся до мене і давай розповідати, як він яйця смажить: масла потрібно трошки налити, сардельку однаковими кружальцями нарізати, потім злегка обсмажити, можна з двох сторін, щоб трохи жирок витопити і зверху яйця, добре б очками.
А я сиджу, дивлюся на нього круглими очима. Думаю, які кружечки, які яйця, у нас романтика ж.
А він плиту вимкнув і повів мене в кімнату, де на столі і свічки були і все, а на журнальному столику і закуски і фрукти з нарізкою – все як годиться, навіть ікра була.
-А яєчня? – запитала я.
Яна розсміялася.
-Я теж запитала. Він підскочив і каже, що якщо хочеш яєчню, я принесу. Просто хотів перед приходом поїсти, голодний був, і не встигав.
-От тобі і яєчня, а ти зразу додому йти…
Яна підтакнула:
-Так, пішла би я і закінчилося б усе так і не розпочавшись…