В Оксанки був день народження, 8 років. Запросили гостей, накрили стіл. Всі вітали дівчинку, дарували подарунки. Мама, тато і братик – всі біля неї, всі поруч. Тільки бабусі улюбленої щось нема… А ось і бабуся прийшла з великим гарним пакетом. Оксанка в передчутті гарного подарунка побігла їй на зустріч. Та раптом дівчинка зупинилася. Бабуся не помічаючи її пішла в іншу сторону
-А де це мій Іванко?! Де моє сонечко? Прийшла бабуся з гостинцями, – Олена Петрівна виклала гостинці із сумки на стіл.
До бабусі підбіг Іванко і радісно простягнув ручки. Поряд насуплено стояла дев’ятирічна Оксана. Бабуся не привезла їй нічого, як і кожного разу останнім часом…
Перший час після одруження Василь з Ірою були обоє дуже обережними. У них в обох вже були стосунки в минулому, які закінчилися розлученнями. Іра пильно придивлялася до чоловіка, чи нема якихось нехороших звичок у нього часом, Василь обережно перевіряв, чи часом не нервова дружина, чи не буде чіплятися до кожної дрібниці…
На радість обох вони підійшли один одному ідеально. Василь не мав ніяких шкідливих звичок, а Іра була спокійною і доброю.
Одне тільки збентежило Василя спочатку – в Іри вже була донька Оксана. Та дівчинці був тільки рочок, коли вони одружилися, тому все склалося якнайкраще. Василь став дитині, як батько і вони дуже полюбили один одного.
Ще у Василя була мати, Олена Петрівна. Вже пенсіонерка, вона жила на протилежному кінці міста і практично ніяк не впливала на життя новоствореної родини. Іноді могла приїхати в гості, іноді на свята приїжджала, та навіть не на всі…
Іру Олена Петрівна прийняла дуже добре. От тільки до маленької Оксанки ставилася якось стримано. Проте на руки дівчинку брала і навіть називала внучечкою.
-Ой не знаю я, не знаю… Стара я вже. Чи дочекаюся я колись своїх внуків?.. Чи ще встигну побавити рідних внученят… – примовляла іноді Олена Петрівна, скрушно хитаючи головою.
Василя такі заяви тільки нервували.
-Сімдесят тільки тобі, мамо. Яка ти там стара? Зараз це і не старість ще рахується. А на рахунок внуків, то тобі чим Оксанка не внучка?
Олена Петрівна тільки схвально хитала головою. Мовляв, так, так, звісно все правильно…
Сімейне життя було спокійним і розміреним. Незчулися, а вже і сьома річниця весілля. Запросили гостей, родичів. Була і Олена Петрівна. Посеред святкування Ірі щось стало недобре, а наступного дня сімейство дізналося радісну новину – Іра вагітна!
Всі були неймовірно раді, адже Ірі довго не вдавалося завагітніти. А Олена Петрівна, то певно раділа більше за всіх.
На протязі всього періоду вагітності Олена Петрівна ні на крок не відходила від невістки. То посеред зими кавуна привезе, то полуниці, то фруктів екзотичних, хоч солене, хоч солодке, хоч дороге… Олена Петрівна виконувала будь які прохання Ірини. Внуків хотілося їй дуже сильно…
Внука назвали Іванком. Василь був дуже гордий, що в нього народився син. А Олена Петрівна від внука не відходила ні на крок. Вона була неймовірно щаслива. І якось так непомітно, поступово Олена Петрівна забула і про невістку і про внучку Оксанку.
Тепер, коли народився внук Олена Петрівна стала частою гостею у сина з невісткою. Що не день, що не якесь свято – Олена Петрівна тут як тут.
-Здрастуй, синочку. Доброго дня, Іро. Де ж моє сонечко, де моя радість? Де мій внучик рідненький?
Олена Петрівна діставала гостинці і все віддавала Іванкові. Оксанки для неї ніби не існувало. Вона її просто не помічала. Дівчинка тільки очима кліпала, так це було несправедливо, а потім бігла до себе в кімнату і плакала. Ну як так бабуся Іванкові і гостинці і все, а Оксанку навіть не помічає…
-Та що ж це таке Василю?! Ми маємо ДВОХ дітей! Вісім років разом живемо, а твоя мати отаке витворяє. Оксанка ж її бабусею вважає. Вона не розуміє чому бабуся все Іванкові приносить, і іграшки і гостинці. Навіщо вона так робить? Тобі треба поговорити з нею, Василю!
Василя такі розмови нервували.
-Лиши ти її в спокої. Вона ж так хотіла внуків, от і натішитися не може. Вона добра людина. Не зі зла вона так робить… Характер такий у неї.
-Що значить характер такий? Твоя мати дитину мою своєю поведінкою ображає. Як ти цього не розумієш? Звісно Оксанка не твоя так? То тобі й не образливо. А мені це не подобається! Або ти поговориш з матір’ю, або це зроблю я!
-Навіть не здумай, Іро! Моя мати вже старенька, а ти з такими розмовами до неї. Просто заспокойся! – Василь майже кричав.
І тут Ірина здивувалася. Дуже здивувалася. За 8 років спільного життя він собі такого не дозволяв ні разу. Щоб голос підвищувати… Червоний он весь, кричить, аж піт на чолі виступив від злості…
“Он як значить”, – подумала Іра. “Ну нехай ще раз таке зробить свекруха, хай но знову так несправедливо поставиться до Оксанки, я більше не мовчатиму. Я їй все вискажу…”
Ну і така нагода не стала себе довго чекати. В Оксанки був день народження. Вони запросили гостей, накрили стіл. Іменинниця була в гарному платтячку, красивих туфельках. Ну справжня принцеса!
Гості все вітали дівчинку, дарували подарунки, бажали всього найкращого. Дитина була щаслива і радісна.
А тут і нагода трапилася відповідний. Навіть не підвернувся, а прийшов закономірно і вчасно. Мама, тато і братик – всі біля неї, всі поруч. Тільки бабусі улюбленої щось нема…
Та ось з’явилася і бабуся з великим гарним пакетом. Оксанка в передчутті якогось прекрасного подарунка побігла бабусі на зустріч.
-Ну привіт моє сонечко! Привіт мій солоденький! Як же бабуся скучила за своїм внучиком! Дивися, що я тобі принесла, Іванку! – Олена Петрівна дістала з пакета велику іграшкову машинку…
Оксанка розгублено стояла поряд, а тоді раптом заплакала і вибігла в іншу кімнату. Як вона чекала, що бабуся прийде її привітає і подарує щось гарне, а вона отак… Ніби й нема ніякої Оксанки, а є тільки Іванко…
Тут вже Ірина не стерпіла. Вона вискочила з-за столу і підійшла до свекрухи.
-Та як вам не соромно! Ви б, Олено Петрівно хоча б іграшку яку дешеву купили Оксанці! Дитина чекала подарунка, чекала свою кохану бабусю, а ви ось так робите! Та ви… Ви… Ви все Іванку, Іванку… Вже дивитися на це все противно! Я вам такого не дозволю, так ставитися до дитини! Зрозуміли мене? – Ірина майже кричала.
Вона думала зараз свекруха застидається і почне вибачатися. Ага! Якби ж там. Олена Петрівна кинула пакет на підлогу і сердито звернулася до Ірини:
-Ах ти ж безсовісна! Невдячна! Та мій синочок тебе прийняв! Та ще й з дитиною твоєю. Тільки й годує вас двох, а ви нічого не робите! Це ще добре, що ти хоч дитину змогла народити, бо я вже думала і тут толку з тебе не буде! Та ти моєму Василеві все життя зіпсувала! Одружився би він на нормальній, без дитини і внуки у мене були б всі мої, рідні. Ніяка я твоїй Оксані не бабуся!
В квартирі запала тиша. Іра не могла і слова вимовити від несподіванки. Гості притихли…
Раптом Іра не стрималася.
-Ану геть з моєї квартири! Щоб і близько я вас біля своїх дітей більше не бачила! Геть! – Ірина показувала рукою на двері.
Олена Петрівна підняла голову, обвела поглядом всіх присутніх і гордо вийшла з квартири.
Тепер запала ще більша мовчанка. Гості не розуміючи, що відбувається мовчки переглядалися. Ірина обняла доньку і поступово святкування продовжилося.
І от ввечері гості пішли. Діти полягали спати. Василь підійшов до Іри і сердито почав розмову:
-Я щось не зрозумів, Ірино. Що це таке взагалі було?! Як ти могла так себе поводити з моєю мамою?! Я ще розумію мама вже старенька – її пробачити можна. А ти! Зранку ж береш, дзвониш і просиш вибачення! А ще запросиш маму в гості! Бо я тобі нагадаю хто в домі господар! Бо я тебе…
Ірина не впізнавала чоловіка. Вона ніколи не бачила його таким.
-Бо я тебе що? – спитала Іра. Що ти мене виставиш з квартири, чи що? Та ні, дорогенький, не вийде. Квартира ж моя. Так що швидше тебе я виставлю. А матусі твоєї і ноги тут не буде! А якщо ти не зробиш так як я сказала, то жити ми разом не будемо! Така сім’я значить мені не потрібна! – Ірина встала і грюкнувши дверима вийшла з кімнати.
Здивований Василь сидів і не розумів як так сталося, що завжди така спокійна Іра стала такою. Прямо фурія якась. Як же ж це все залагодити. Як помирити маму з дружиною?
Він сидів довго. Вже був майже ранок, а ніяких відповідей на його питання так і не знаходилось…