– Настю, ну скільки це буде тривати? Давай одружимося, – Максим з надією дивився на кохану. – Ми ж говорили про це багато разів. Я не можу залишити свекруху. Вона не зможе бути сама… А через кілька днів задзвонив телефон. – Привіт, кохана! Я буду через пару хвилин. У мене для тебе є сюрприз
Настя поставила ногу на край ліжка, одягла панчохи. Вона випросталася, ступні потонули в пухнастому ворсі килима біля ліжка. Максим лежав на боці, підперши голову рукою, і зачаровано спостерігав.
Настя відвернулася і скинула з плечей його сорочку. Через голову одягла вузьку спідницю до колін з невеликим розрізом, потім шовковисту кремову блузку…
-Красива ти, – сказав Максим, не в силах відвести очей від Насті.
А вона пропустила кучеряві пасма між пальцями замість гребінця, похитала головою і обернулася.
-Та певно. Залишки колишньої розкоші. Ось бачив би ти мене раніше.
-Молодша, не означає, краще, – сказав Максим, і Настя недовірливо подивилася на нього. – Дивився би і дивився на тебе.
-Максим, ти ж можеш мати будь-яку жінку, найкрасивішу, без дітей і проблем. Навіщо тобі я?
-Я люблю тебе. У тебе був тільки один чоловік, який не оцінив тебе. А що модельні красуні? Скількох чоловіків вони змінили. Ні, ні… Мені таке не підходить. Слухай, давай одружимося. Набридло чекати, проводжати тебе щоранку…
-Ми ж говорили багато разів про це. На додачу до мене додається син і свекруха.
-А якщо її відправити в пансіонат? Або нехай твій колишній чоловік візьме її собі.
-У будинок для літніх людей здати?! Надивився голівудських фільмів? Вона бабуся мого сина. Я теж свого часу стану свекрухою, на той час теж буду мати купу хвороб, і невістка теж захоче позбавитися від мене. – Настя сумно посміхнулася і знизала плечима. – Ну ні.
Вона встала колінами на ліжко, нахилилася до Іллі, поцілувала кінчик його носа, очі, на губах затрималася довше.
-Мені, правда, пора, – прошепотіла Настя.
-Коли я побачу тебе знову?
-Не знаю. Я зателефоную, – вона спустила ноги на пухнастий килим, взяла сумочку і вийшла зі спальні.
Максим ліг спиною на подушку і закинув руки за голову. У кімнаті стояв запах її парфумів. Чоловік зітхнув і прикрив очі.
Настя вийшла з квартири і квапливо застукала каблучками по сходам. Вже он яка година.
“Ромчик має ось-ось прийти зі школи. Свекруха буде підозріло дивитися. Нехай. Мені ще тридцять три тільки, з відходом її синочка моє життя не закінчилося. Що за людина така – пішов, а свою матір залишив на мене. А там і дитина народилася. За нею нікому доглядати. Таке собі виправдання. А я не можу нікого в гості запросити. Та й дому у мене немає. Є комунальна квартира, де втрьох сидимо.”
Вони почали зустрічатися з Максимом більше року тому, через два роки після розлучення з чоловіком. Їхній роман розвивався не поспішаючи, повільно набираючи силу перед марафонським забігом.
Вона увійшла в квартиру і побачила черевики сина. Уже повернувся зі школи. З кімнати долинав звук працюючого телевізора. Настя скинула туфлі прямо біля дверей. Вона втомилася, розімліла. Зараз би лягти в гарячу ванну і насолоджуватися спокоєм.
-Ти чого так пізно? Затрималася на роботі? – пролунав з кімнати скрипучий слабкий голос свекрухи.
“Чому у всіх хворих такий голос? Спеціально, щоб розчулити, або це невід’ємна частина хвороби?” – задала сама собі питання Настя.
Вона пройшла повз кімнату в кухню і сіла на стілець, витягнувши втомлені ноги.
Вона згадала, що залишила халат у ванній, переодяглася і зайшла в їхню з сином кімнату.
-Уроки вчиш? – Настя схилила голову і поцілувала його в маківку.
Хлопчик уважно глянув на матір. “І він туди ж”. Їй стало ніяково від його погляду.
-Я картоплю почистила. Посмаж, Настю, – почула вона свекруху, яка проходила повз кімнату.
-Добре.
У кухні Настя поставила сковорідку з олією на плиту, стала нарізати картоплю і цибулю.
-Від тебе пахне гріхом. У тебе син, який ти йому приклад подаєш? – Настя здригнулася, почувши скрипучий голос за спиною.
-Який такий приклад я подаю? Ваш син залишив нас, і вас на додачу. Пішов до іншої і зробив там ще одну дитину. Який приклад він подав власному сину? Я молода ще. Чого ж ви сама, як не стало чоловіка не виховувала сина, а шукала нового чоловіка? – Настя розуміла, що свекруха чутлива до таких слів, але зупинитися не могла. Кожного разу одне й те саме.
-Настю, ти ж знаєш, мені нікуди йти, – слабким голосом промовила свекруха і голосно зітхнула.
-Тоді і мовчіть. Я ж мовчу, – миролюбно відповіла Настя.
“Вона нічого не знає, просто додумує. А я стала зла”, – перемішавши картоплю, подумала Настя.
Маленька кухня була єдиним місцем, де вона могла побути на самоті. Картопля почала шкварчать на сковороді, наповнюючи кухню апетитним запахом, і Настя зрозуміла, що голодна.
-Не сердіться. Зараз будемо вечеряти, – Настя поставила на стіл тарілки.
-Я не серджуся. Не в моєму становищі сердитися. Я нікому не потрібна. – Свекруха сіла зручніше, і табурет під нею жалібно скрипнув. – Здай мене в будинок для людей похилого віку, там мені саме й місце, – в її голосі Настя вловила плаксиві нотки.
“Так шкода мені, шкода. А хто мене пошкодує? Як я втомилася від цих розмов. Боже, як же я втомилася. Скільки ще так жити? Через кілька років мені буде сорок…”
Настя найчастіше не відповідала на скарги свекрухи вголос, вела діалог мовчки. Сперечатися марно, проблем це не вирішить, а жити стане складніше.
Через кілька днів зателефонував Максим.
-Привіт, кохана! Я заїду за тобою. У мене є для тебе сюрприз, – Настя не встигла відповісти, як він відключився.
Їй було добре з ним. Але вона розуміла, що одне діло отак деколи зустрічатися, і зовсім інше – жити разом, вести господарство, терпіти звички і недоліки один одного.
Вона вийшла з будівлі офісу і відразу побачила чорний джип Максима.
-Привіт, – Настя сіла на зручне сидіння поруч з ним і посміхнулася.
Під ніжним поглядом Максима її серце приємно защеміло, наче від дотику м’якої лапки кошеняти. Хвилин через п’ять він пригальмував біля багатоповерхового будинку. Вони піднялися на сьомий поверх в просторому сучасному ліфті. Максим відчинив перед Настею двері великої порожньої квартири.
-Це і є твій сюрприз? – здивовано запитав вона.
-Так. Якщо ти погодишся вийти за мене заміж, то станеш в ній господинею.
-Ти купив цю квартиру? Для нас? – вона широко відкрила очі від подиву і радості.
-Ти сказала, що не залишиш свекруху. Значить, потрібна велика квартира, щоб всім вистачало місця, і ми б не сиділи один на одному. Тепер ти вийдеш за мене? – він дивився з таким страхом і надією, що Настя розсміялася.
-Ти жартуєш?
-Анітрохи, – Максим посерйознішав. – Я готовий все зробити заради тебе. Набридло жити від зустрічі до зустрічі, отримувати щастя по шматочках. Я хочу прокидатися поруч з тобою… Всього хочу!
-Я думала, так тільки в кіно буває, – Настя сумно зітхнула. – Але це неможливо. Свекруха поки на ногах, а що потім буде… Ти не уявляєш, як жити з хворою людиною. Ні. Я не хочу зіпсувати наші стосунки.
-Слухай, а якщо вона залишиться там, я знайду хорошу доглядальницю для неї? Ми переїдемо сюди втрьох, – не вгамовувався Максим.
-Не знаю. Дорого. Як ти собі це уявляєш? Я не зможу сказати їй, що піду, що…
-Не ускладнюй. Може, тоді і її син буде хоч іноді до неї заглядати. Адже поки ти на роботі, вона вдома одна і нічого не сталося.
-Згодна. Можна мені подумати? Підготувати її? – Настя підійшла і притулилася до Максима. – Я вдячна тобі за турботу. Син теж радий буде. Він все розуміє.
-Ходімо, – Максим підвів Тамару до вікна. – Дивись, який краєвид.
-Ой! Он там мій будинок? Так близько! – вигукнула радісно Настя.
-Так. Я спеціально вибрав квартиру поруч, щоб ти могла відвідувати свекруху хоч кожен день. Всього десять хвилин пішки.
-Максиме, – Настя обхопила його обличчя руками і подивилася в очі. – А якщо ти розлюбив мене? – тихо запитала вона.
-А якщо ти розлюбила мене? – він лукаво примружився.
Чоловіки різні. Одні шукають жінку красивішу і молодшу. Інші люблять одну і недосконалу, і готові заради неї на все.
Ми, жінки, мріємо про лицарів, але чомусь закохуємося в поганих хлопців. І… залишаємося з дітьми та хворими батьками на руках…
Так, можна засуджувати Настю, що через бажання жіночого щастя вона залишила свекруху на доглядальницю. Або не вірити, що так буває, шукати прихований підступ у вчинку закоханого чоловіка…
Та навіть те, чого бути не може, одного разу також може статися.