Того дня Марина відпросилася з роботи раніше. Вона написала Миколі, щоб зустрів її на зупинці. Та нікого на зупинці не було… Вдома теж Миколи не виявилося, а телефон був вимкнений… – Хм, дивно якось, – думала Марина. Раптом вона побачила ноутбук Миколи. На екрані було відкрите якесь листування… Дівчина машинально кинула погляд на переписку… – Боже, навіщо я це прочитала?… Марина сіла на диван і обхопила голову руками
Марина не поспішаючи йшла із супермаркету. В руках у неї були два важких пакети. Раптом задзвонив телефон.
“Може Микола”, – подумала вона.
Марина поставила продукти на землю. Номер з якого телефонували був їй незнайомий.
-Слухаю, – відповіла жінка.
-Доброго дня. Це Тетяна? – у трубці лунав чоловічий голос.
-Ні. Не Тетяна…
-Перепрошую… Мабуть я помилився номером…
Чоловік поклав слухавку. Марина взяла пакети і пішла далі.
“Добре, що той чоловік подзвонив… Хоча б трохи відпочила” – подумала Марина.
Коли вона прийшла додому, Микола як і завжди сидів за комп’ютером.
-Привіт, Марино, – він на секунду відволікся.
-Миколо, допоможи мені з сумками, будь ласка.
Микола нехотя підвівся, але поніс пакети на кухню.
-Маринко, я відніс пакети. А розбереш вже сама. В мене там гра на комп’ютері продовжується, – сказав він і знову сів за стіл.
Марина похитала головою і пішла розбирати продукти.
-Це що ж і є сімейне життя, – подумала жінка.
Вони з Миколою зустрічалися вже три роки, а пів року вони жили разом. І якось раніше ще вони трохи десь виходили гуляти, багато розповідали один одному, то тепер, коли почали жити разом, ні гуляти ніколи не ходили, ні навіть особливо не розмовляли…
Марина ще якось намагалася кудись піти з коханим, та Микола тільки днями сидів у комп’ютері – або працював, або бавився в ігри. Марининими справами Микола також майже не цікавився. Він працював вдома і цікавив його тільки його комп’ютер…
Подруги дивувалися з Марини:
-Як це ви нічого разом не робите?
-Отак… А що ви робите?
-Гуляємо, готуємо вечерю разом, фільми дивимося…
Марина також спробувала запропонувати щось зробити разом Миколі. Та він тільки відмахувався і казав, що має купу роботи.
Сьогодні он знову те саме – домовилися разом піти в магазин, так Микола в останній момент заявив, що не зможе.
Марина важко зітхнула. Сидить он в ігри бавиться. А їй що лишається робити? Зараз їсти наварить, сядуть, поїдять і Микола знову за комп’ютер піде сяде. А Марина буде сама лежати на дивані і дивитися телевізор. Потім вона піде ляже спати, а Микола Ще до третьої ночі може сидіти в ноутбуці.
-Немов сусіди живемо, – зітхнула жінка.
Через тиждень ситуація з пакетами повторилася. Знову вона не дочекалася допомоги від Миколи. Але тепер вже Марина була дійсно зла на нього. Знову задзвонив телефон і знову той самий невідомий номер.
Марина різко взяла слухавку і трохи грубо відповіла:
-Слухаю!
-Доброго дня, – то був той самий голос, що був минулого разу.
-У мене від вас пропущений виклик. Ви щось хотіли?
-Щоо? Вазагалі то ви до мене телефонували і номером помилилися. А я вам не дзвонила.
Марина поклала слухавку…
Вдома все було по старому. Вона все так же зварила їсти.
-Миколо, що нового? – хлопець вже збирався іти з тарілкою до комп’ютера.
-Нічого. Все по старому. А що таке?
-Через пару днів Мар’яна святкує день народження. Ми з тобою запрошені…
-Люба, не дуже я те все люблю, ти ж знаєш. Давай якось сама сходиш…
Марина тільки зітхнула… Вона ж уже сказала, що вони будуть разом…
І ось Марина закінчила роботу, прибрала робоче місце. Вона знову задумалася про день народження:
-Хоч бери і не йди нікуди! Вже три роки обіцяю, що познайомлю з коханим, а приходжу кожен раз сама!
Марина ще раз спробувала подзвонити Миколі… Ніхто не відповідав. Вона дивилася на журнал викликів і тут раптом у неї виникла ідея…
Марина подзвонила на той самий номер з якого двічі телефонував незнайомий чоловік.
-Алло, я слухаю.
-Доброго дня! А це та дівчина якій ви дзвонили, але помилилися номером, а потім знову подзвонили, бо думали, що я вам дзвонила, – швидко защебетала Марина.
-Так, так… Я пам’ятаю…
-А ви не могли б сказати скільки вам років? Подруга запросила мене на день народження разом з моїм хлопцем, а він ну ніяк не хоче йти. А мені дуже треба прийти не самій. І тут я подумала… Подумала, що якщо ви не дуже старий, то могли би піти зі мною… Ну звісно якщо ви маєте час… Можна вас попросити про таку послугу?
Чоловік мовчав. Марина зніяковіла… Що вона собі придумала… Треба ж було таке… Та раптом чоловік засміявся.
-Досить непогана ідея! Але ж ви мене зовсім не знаєте…
-Нічого страшного. Там буде купа моїх друзів так що…
-Нуу… Мені 28 років. Підійде вам таке?
-Звичайно…
-Ну значить домовилися.
Вони домовилися про зустріч у центрі міста. Марина хотіла все ж глянути на чоловіка перед походом на день народження, поговорити з ним, що він саме має казати. Дівчина трохи нервувала. Все таки незнайомий чоловік…
Вона нервово оглядалася по сторонам, аж раптом побачила гарного хлопця з букетом квітів. Марині захотілося щоб цей гарний молодик був саме тим незнайомцем з телефону…
І як не дивно через секунду він попрямував саме до Марини.
-Привіт! Як вам мій вигляд?
-Все чудово, – посміхнулася Марина.
-Яким ім’ям мені назватися? – посміхнувся той у відповідь.
-Микола.
-Добре. А насправді я Василь.
-Я Марина. Дуже приємно…
День народження пройшло просто на ура. Василь був дуже веселий і чудово вписався в їхню компанію. Марина цілий вечір не могла відвести від нього очей.
-От же пощастить тій дівчині, з якою він буде, – міркувала вона.
Василь ввечері провів Марину додому, поцілував у щоку і вони посміхаючись розпрощалися…
Дні йшли за днями… Місяці за місяцями, а у Марини нічого не мінялося – все так же робота-дім, все те ж нудне життя…
-А тобі з татом не нудно, мамо? – питалася Марина в матері.
-Звісно що ні! Ти ж знаєш який він! Купа енергії завжди…
-Так, батько такий, – посміхалася Марина…
-А що в тебе щось не так з Миколою?
-Та ні, не те щоб щось не так… Просто мені нудно з ним… Ми нікуди взагалі не виходимо з хати… І він зовсім не хоче щось змінювати…
-Так ти взяла би і сама пішла хоча б десь вийшла! А там дивися і йому захочеться.
Мамина порада сподобалася Марині. Вона все частіше пропадала у подруг, але Микола не планував приєднуватися, хоча і проти теж нічого не мав.
Якось Марина заслабла і відпросилася з роботи. Вона написала Миколі, щоб зустрів її на зупинці. Звісно нікого на зупинці не було… Вдома теж Миколи не було, а телефон був вимкнений…
-Хм, дивно якось, – думала Марина. Раптом вона побачила ноутбук Миколи. На екрані було відкрите якесь листування…
Дівчина машинально кинула погляд на переписку… Боже, навіщо вона це прочитала?… Марина сіла на диван і обхопила голову руками.. В переписці Микола домовлявся про зустріч із якоюсь дівчиною і чи не в кожному реченні називав її сонечко, кохана, зайчику…
І ці зустрічі були чи не кожного дня, поки Марина на роботі.
Марина не могла зрозуміти, що їй робити. Все в голові змішалося. Як же так?.. Як він міг?
Раптом в двері в квартиру відкрилися і в коридорі з’явився Микола з якоюсь молодою дівчиною, очевидно тією з переписки.
Побачивши Марину, він швидко розпрощався з дівчиною, закрив двері і почав виправдовуватися… Що він любить тільки Марину і т. д. Вона неуважно слухала його, сиділа і думала, що ось і все – її стосунки з Миколою закінчені…
Марина була на роботі. Задзвонив телефон. Номер був невідомий, та серце її стрепенулося – а раптом це він…
-Слухаю вас.., – сказала вона. -Привіт! – це був голос Василя.
-Це я, Василь! Той хлопець з яким в тебе було побачення всліпу..
-Привіт, Василю!
-Ти зайнята сьогодні ввечері?
-Ні, а ти?
-А я? А я йду з тобою на побачення! Можна тебе запросити?
-Марина посміхалася і плакала одночасно.
-Звісно можна…
-Ти чого це плачеш?
-Від щастя… Я б ніколи не наважилася тобі подзвонити…
-А я от сильно скучив і зважився!..