Того дня, коли Юля пішла до cтoмaтoлoгa її Петренко якраз був у відрядженні. До кабінету підійшла молода жінка з кoляcкою. – Зараз моя черга, можна Настусю з вами залишити? Одразу ж її покликала мeдcecтpa: – Петренко є? Заходьте. Жінка зайшла, залишивши кoляcку. Юля аж зacтuглa від нecпoдiвaнoї здoгaдки
Юля любить його. Любить все, що пов’язано з ним. Любить, як він ходить, як спить, як він прокидається вранці, і навіть як він злегка похропує…
Юлька окрилена цією любов’ю. Правда, часті відрядження засмучують, але кожен раз він повертається. І це щастя. Є ще дружина, з якою він не жив, але ніяк не може розлучитися. Вірніше, вона не дає розлучення…
Заміж Юля дуже хотіла, хотіла народити коханому дитину.
-Петренко, а ти хочеш дiтeй? – якось увечері запитала Юля.
-Мені все одно, – байдуже відповів він.
“Це тому, що своїх не бавив”, – подумала Юля. Коханий розповідав, що є у нього дочка. Тільки мати її йому не давала виховувати. Дівчинці вже п’ять років, а вона все за неї робить, волочиться з нею, як з писаною торбою.
“Нашу дитину будемо виховувати удвох”, – мріяла Юля.
Зуб у Юлі poзбoлiвcя в той день, коли Петренко поїхав у відрядження.
Зайнявши чергу в кабінет стоматолога, Юля сіла біля літньої жінки. Сиділи мовчки. Хтось виходив, хтось заходив, черга повільно просувалася. До кабінету підійшла молода жінка з коляскою.
Вона побачила сусідку Юлі й зраділа:
-Здрастуйте, Тамаро Петрівно. І ви тут. Зараз моя черга, можна Настусю з вами залишити?
-Так звичайно. Моя чергу нескоро.
В цей час медсестра покликала:
-Петренко є? Заходьте.
Жінка зайшла, залишивши коляску. Юля звернула уваги на дитину і не витримала, запитала:
-А що з дитиною?
-Це мої сусіди, – почала розповідати літня жінка. – Настуся хворіє з дитинства, а залишити її ні з ким. Ось мати всюди з нею і ходить. Батько пішов від них відразу, коли дізнався про те що з дочкою.
Гроші якісь платить, а розлучення не дає. Каже, відмовся від алім*нтів, тоді розлучимося. А як Танюша може відмовитися від алім*нтів, дочку ж лікувати треба. Чоловік її знайшов іншу жінку, живе розкошуючи, а Танюшка отак от поневіряється.
-От же ж батько називається, а та жінка знає, що дитину треба лікувати?
-Та хто ж його знає?
Юля посміхнулася дівчинці, а та посміхнулася у відповідь посмішкою… Петренка. У Юлі навіть зуб відпустило від здогадки…
За тиждень, поки Петренко був у відрядженні, Юля все багато чого дізналася, переживала і nлakaлa, але прийняла рішення.
Двері в квартиру відкрилася, зайшов усміхнений Петренко. Юля сиділа на кухні, підперши голову долонями:
-Прийшов? Он твої речі!
-Юлечко, що трапилося?
-Що трапилося? А ти не знаєш, що трапилося! Ти знаєш, про свою дитину? Ти знаєш, ЯК твоїй дружині з нею?
-А я при чому? Їй ще в пологовому будинку пропонували відмовитися від неї…
-Іди з очей моїх, – зупинила його Юля.
Петренко знизав плечима, не розуміючи, за що його так, взяв сумки і вийшов з квартири…