Олена Михайлівна прибирала в кімнаті сина і його нареченої Наталі. Вона відкрила вікно і папери з папки на підвіконні розлетілися по кімнаті. Збираючи листки вона побачила дарчу, написану нібито нею
Олена Михайлівна страшенно втомилася! Їй хотілося кинути все і піти куди-небудь, щоб хоч якийсь час не бачити нікого і нічого не чути. Ось коли жінка гірко пошкодувала про те, що продала заміський будинок! Як було б чудово зараз усамітнитися на природі.
Важко зітхнувши Олена Михайлівна взяла пилосос і пройшла в кімнату сина і його нареченої Наталі. Хоч Наталя і була з села, але працьовитою її ніяк не назвеш. Дівчина, скільки пам’ятала свекруха ні разу в житті не брала в руки пилососа. Ні пилососа, ні ганчірки.
Так віддаючись невеселим думкам жінка почала пилососити. Побачивши на комоді товстий шар пилу вона сходила по воду з ганчіркою і стала всюди витирати пил. Нехай її майбутній онук дихає чистим повітрям. Наталя ж була вагітна.
Від пилу засвербіло в носі. Олена Михайлівна відкрила навстіж вікно кімнати і від протягу з підвіконня впала папка і папери з неї розлетілися по кімнаті. Жінка почала збирати листочки, як раптом побачила те, що змусило її сходити по окуляри і присісти в крісло.
-Що відбувається? Жінка перебирала папери читала написане і не вірила своїм очам. Перед нею була дарча. Підписана нібито її рукою на квартиру і всі заощадження. Це коли ж вона підписувала такі документи? Олена Михайлівна нічого не розуміла!
Насилу пересуваючи ноги жінки пройшла на кухню і випила води. Трохи віддихавшись. Олена Михайлівна продовжила розглядати документи. Також там була виписка про те, що Олена Михайлівна не може розуміти своїх вчинків і тому є недієздатною.
Он воно що! Значить плани невістки зайшли настільки далеко, що вона захотіла свекруху на “лікування”, а документи на квартиру і гроші заздалегідь підготувала. На випадок невдачі.
-Як же це я вдало вирішила поприбирати у вас в кімнаті!? – вголос промовила Олена Михайлівна.
-А щоб цікаво вона зробила наступного разу? Почала б мені в їжу щось додавати? О Боже, раптом заметушилася жінка, а щоб потім з сином було? Вона б і його зжила б отак і залишилася б єдиною власницею всього майна.
Олена Михайлівна рішуче взяла телефон і зателефонувала синові.
-Василь кидай все і негайно приїжджай додому!
-Мамо я не можу піти з роботи, що трапилося?
-Я сказала негайно! Дізнаєшся! Ти будеш вражений! – владно наказала мати і відключила телефон.
Василь забіг у квартиру.
-Шо трапилося? – з тривогою запитав він.
-Василь сядь і прочитай ось це.
Мати простягнула синові папери. У міру прочитання обличчя сина змінило кілька виразів. Спочатку розгубленість, недовіра, нерозуміння і нарешті гнів і сором.
-Але як же так мамо? – гірко запитав син, ховаючи обличчя в долонях. – Чого їй не вистачало?
Олена Михайлівна скрушно зітхнула.
-Чому мамо? – з болем запитав Василь.
-Вона заслужила справедливого покарання. Синок вона заслужила! Це правда, – мати з жалістю погладила сина по голові. – Але твоя дитина: мій онук, чи внучка цього не заслуговує! Малюк ні в чому не винен. Бідоласі і так не пощастило з матір’ю!
Мати і син довго сиділи в цілковитому мовчання не запалюючи світло. Поки в квартиру не увійшла Наталя.
-Привіт! – весело промовила дівчина. -А що це ви в темряві сидите? Вона включила світло і здивовано подивилася на чоловіка і свекруху.
І тут побачила папку.
Наталя все зрозуміла! Її обличчя зблідло. Вона винувато посміхнулася і залепетала:
-Васильку, Оленочко Михайлівна ви, ви все неправильно зрозуміли! Я все можу пояснити!
-Що поясниш? Наталко. Хіба це можна якось пояснити? Я одружився на чудовиську! Ти ж носиш мою дитину. Як можна збиратися стати матір’ю і одночасно замислювати все це? Господи та в таке неможливо повірити! – сказав Василь.
Раптом Наталя вся підібралася і підняла голову. Ні вона вже не виглядала винуватою або присоромленою її погляд метав блискавки.
-Як можна? Та дуже просто! Тебе ще можна терпіти! Ти слабкий, безхребетний. А ось матуся твоя набридла мені гірше гіркої редьки!
Ви все життя жили забезпечено. Ні в чому ніколи не потребували. Ви не знаєте що таке рости в злиднях. У сім’ї, де крім тебе є ще вісім голодних ротів. Я думала хоч тепер, заживу багато, не рахуючи копійки. А ви сидите над своїми накопиченнями і трясетеся над ними, як чахлик над золотом. Навіщо вам стільки грошей? Навіщо вам квартира? Переїхали б до будинку для літніх і жили б собі серед подібних. Що мені накажете: чекати, коли Господь забере вас? А я зараз жити хочу! Поки ще молода!
Олена Михайлівна мовчки хитала головою, слухаючи сповідь нареченої.
Раптово Василь важко встав і взяв дружину за руку.
-Ходімо! Збереш свої речі. Я зніму тобі квартиру і до самих пологів будеш жити там!
Отямившись, Наталя боязко запитала:
-А потім?
-А потім ти залишиш мені дитину і поїдеш звідси, якнайдалі! І ніколи чуєш, ніколи більше не з’явишся в нашому житті!
-Я не залишу вам свого малюка, – крикнула Наталя. Не змусите! Або платіть.
-Залишиш! – спокійно і впевнено відповів Василь або всі ці папери ляжуть на стіл кого треба. І він кивком показав на документи.
Через півроку Наталя народила здорового хлопчика. Офіційно відмовилася від нього і назавжди виїхала з міста оформивши розлучення з чоловіком.
Ще через два роки Василь одружився з молодою, скромною вчителькою, яка стала мамою його синові.
Олена Михайлівна нарешті купила дачу за містом і переїхала, як і хотіла на природу і свіже повітря. Кожні вихідні і свята до неї приїжджали: коханий син, коханий онук і улюблена невістка.