В той день Оля прийшла засмучена. – Що таке, внучко? – запитала бабуся. – Та я погодилася піти на вечірку, а одягнути ж мені нічого. Бабуся ахнула. Жили вони дійсно небагато. Цілий вечір вона про щось сперечалася з дядьком, а потім дала Олі листок з адресою. – Їдь туди. Хоч і не хотіли ми, але час настав. Все таки вона тобі мати
-Агов, Олька, у Марини завтра вечірка. Прийдеш або побоїшся зганьбитися? Адже у тебе напевно і сукні пристойної немає. Хочеш позичу? У мене є стара. Всього три рази одягала, – сказала Яна, перша задавака школи.
Оля зупинилася.
-А чому б не прийти. Сподіваюся там весело буде. Ось тільки мені від тебе нічого не треба. У своєму прийду, – в тон відповіла вона.
І навздогін почула сміх.
-Ага, з очерету пошиє.
Перша школа міста вважалася престижною. Тут в основному навчалися діти у яких батьки жили в достатку. Правда щороку сюди брали з інших шкіл десять чоловік. Які відмінно вчилися і були призерами всіляких олімпіад.
Тому в школі було два табори. “Золотоносці” і “Підібрані”. Тому у них йшла вічна боротьба, хто краще. Золоті хвалилися нарядами, а підібрані – навчанням.
Оля була з другої категорії. Вона була сама по собі. За це обидві групи її не любили. Ходила вона в формі, але дешевій. Та це її не обходило. Вона просто вчилася і прагнула до золотої медалі. Чвари інших її не торкалися, як би її не намагалися туди втягнути.
Багато дівчаток з “підібраних” часто переходили на іншу сторону. Їх потім називали “підбирашки”. Вони доношували одяг своїх нових “подруг” і починали копіювати їх манери. З боку це виглядало огидно і неприємно. Принаймні з точки зору Олі.
Сама вона жила з бабусею і дядьком. Вони не бідували, але і розкоші не було. Оліна мама примудрилася народити її відразу після школи від однокласника. Той зробив справу і поїхав кудись вчитися.
Тоді бабуся і вирішила, що Олю виховуватиме вона сама, а Алла, її мати, піде вчитися. Олі було три роки, коли її мама вийшла заміж. За цілком перспективного чоловіка. Але про те, що у неї є дочка, вона не розповіла.
-Мамо, я злякалася. Йому потрібна була самотня дівчина, а тут дитина.
Бабуся зітхнула.
-Бог тобі суддя. Сама вирощу, якщо встигну. А ти запам’ятай, коли-небудь розплата буде.
Тепер бабусі потрібна була допомога. Вона пересувалася тільки по дому і з паличкою, на вулицю виходила рідко. Оля і була її ногами. У магазин, в аптеку, бігала вона. А дядько просто тихо жив поруч. Його колись виставила дружина, з тих пір він і жив в рідній домівці.
В той день Ольга прийшла засмучена.
-Що з тобою, внучка? – запитала бабуся. – У школі щось трапилося?
Оля зітхнула.
-Та ні, бабусю. Все добре. Тільки я сьогодні дурість зробила. Погодилася піти на вечірку. А одягнути то мені нема чого.
Бабуся ахнула.
-Та як же немає. Ми тобі недавно гарну сукню купили
Оля, як можна м’якше сказала:
Бабусю, на вечірку вона не підійде. Вона просто мила і все.
Цілий вечір бабуся про щось сперечалася з дядьком, а потім вийшла з кімнати і простягнула Олі листок з адресою.
-Їдь туди. Все-таки вона твоя мати і нехай хоч раз в житті тобі допоможе. Хоча і не хотіли ми, але час настав таки…
-Вам кого, дівчино? – ще досить молода жінка відкрила їй двері.
-Я Оля, – просто сказала вона.
У жінки затремтіли руки.
-Оля? Ну і чому ти тут? З мамою щось?
Оля з цікавістю озирнулась, було розкішно, але не затишно.
-З бабусею все добре. Це мені потрібна допомога. Бабуся, сказала, що ви мені допоможете, – відповіла Ольга.
Алла схопила її за руку і повела в свою кімнату.
-Що трапилося, дон.., тобто, Оля? – запитала вона.
Та все розповіла по порядку. І додала:
-Я в перший і останній раз прошу у вас допомоги. Вибачте, але більше звертатися до вас не буду. Ви мені стороння людина, хоча і народили мене. Просто мені нема до кого було звернутися з цим питанням. Бабуся в цьому ніяк на жаль не може допомогти.
На вечірці було весело. “Золотоносці” повиряджалися і вишукували, з кого б покепкувати.
-Дивись на Юльці моє плаття. Як на корові сідло. Його носити вміти треба, а вона як гусінь обтягнулась і рада, – єхидно говорила Яна подружкам.
-Цікаво а в якому вбранні Олька прийде? – дивилася по сторонам Марина, господиня вечірки.
-Ей, Янка, а хто там з твоїм Вадиком так мило розмовляє? Я її не знаю. Невже з собою привів? Домовлялися ж, тільки наш клас. І Ігор мій теж туди підтягнувся. Ану пішли розбиратися, що за лялька, хлопців наших привабила, – і вона рішуче потягнула подружку за собою.
Але як тільки підійшли ближче, оніміли. Це була Олька. Але яка! Коктейльне плаття блакитного кольору дуже йшло до її очей. Та й відразу було видно, що плаття не з ринку, а від відомого бренду. У вухах химерні сережки, браслет блищить на руці. А головне вона виглядає, як королева. Макіяж в міру і зачіска з модного салону. А найнеприємніше, що всі хлопці так і в’ються біля неї.
Оля знала, що вона гарна. Алла постаралася на славу. А коли вже відвозила дочку на вечірку, з сумом сказала:
-А знаєш, я тепер шкодую, що жила далеко від тебе. Зараз би я так не вчинила. Правильно, мама говорила, що я пошкодую про своє рішення. Чоловік не любить, гуляє направо і наліво. А я чекаю його з обідами і роблю вигляд, що нічого не знаю. Навіть дітей у нас з ним немає.
Оля подивилася на неї.
-Якщо все так погано, йди від нього.
Алла зітхнула гірко:
-Пізно, дочка. Я без цієї клітки золотої, буду ніким.
Оля знизала плечима.
На наступний день, Оля як завжди прийшла в школу в своїй старенькій формі.
-Що, карета в гарбуз перетворилася, а плаття в лахміття? – єхидно сказала Яна.
Ольга, дивлячись їй в очі, голосно сказала:
-Ось дивлюся я на тебе і дивуюся. А якщо у твоєї сім’ї раптом не стане грошей? Що ти будеш робити? Кричати, плакати? Адже вчитися ти не хочеш, а без знань хорошу роботу не знайдеш.
Я вам просто вчора показала, що і я вмію красиво одягатися. Але повір, для мене це не головне. У мене все це ще буде, тому що я працюю над цим. А у вас? Тільки Господь знає.
Найцікавіше досягати всього самій, а не просто плисти за течією. Так що подумай, Яночка, хто з нас багатший. Ти з батьковими грошима або я зі своїми знаннями?
А тепер пробач, мені ніколи, до уроку готуватися треба, – відповіла Оля і відвернулась.
Клас несподівано її підтримав і заплескав у долоні. І кожен задумався, а як же я далі буду жити. Які випробування готує мені життя. А Оля не відволікаючись повторювала конспект. Вона точно знала, ким вона хоче стати в житі і впевнено йшла до своєї цілі.