В той день Таня, як завжди мила підлогу в під’їзді.. А що робити?! За фахом роботи не знайти, а тут хоч платили непогана. Та хіба ж це робота? Це так.. На перший час. Тільки цей “перший час” затягувався. – Дівчино, здрастуйте! Таня підняла очі. – Мене звуть Семен Іванович. А чи не хочете ви заробити додаткові гроші?.. Таня ще не знала, що її життя зміниться назавжди
Таня вийшла з маршрутки і тут же відчула, що одягнена занадто легко. Вона зіщулилася від пориву холодного вітру і забігла в теплий торговий центр.
-Таак, потрібно вже одягати пуховик, – подумала вона.
У торговому центрі Таня попрямувала в кафе, купила собі кави і шматочок піци. Вона сиділа за столиком, дивилася на інших людей і вони їй здавалися дуже щасливими… А їй… Їй було погано.
-Ну треба ж було закінчити навчання, 5 років на економічному і тепер ніяк не знайти роботи!
Таня і правда вже давно шукала роботу за фахом і ніяк не могла знайти. Вірніше не так… Робота була і її навіть готові були взяти, але зарплата була така, що вона навряд чи б змогла оплатити орендовану квартиру і харчування.
-Ех, навіщо я рвонула на заробітки в столицю? Та ще сміялася над подружками, які залишаються… Тепер і назад не повернешся… Соромно…
Насправді Таня звичайно працювала – вона мила підлогу вранці в під’їздах. Зарплата була непогана, та й за кімнату, правда з сусідкою, вона не платила.
Але хіба це робота? Це так… На перший час… Тільки цей “перший час” затягувався.
Але в цій роботі був плюс – вона була зайнята не повний день і могла ходити на співбесіди.
-Дівчино, здрастуйте!
Таня перестала мити підлогу, підняла очі і побачила одного з мешканців під’їзду, який з нею завжди вітався.
-Вітаю!
-Мене звуть Семен Іванович. А вас?
-Таня.
-Танечко, ви знаєте, хочу сказати вам “спасибі”. Скільки у нас прибиральниць було, але ніхто так якісно не прибирав.
Тані стало приємно. А й справді, частенько інших прибиральниць лають на зборах в її фірмі, а її ні разу. Навіть хвалять іноді.
Вона посміхнулася і весело відповіла:
-Ну це ж моя робота. А я звикла будь-яку роботу виконувати якісно.
Так вона і познайомилася з Семеном Івановичем. Частенько вони базікали: Семен Іванович розповідав про своє життя, а вона про своє.
-Таня, а ти не хотіла б заробити додаткові гроші?
-А що потрібно робити?
-Все те ж саме, що ти робиш і зараз – прибирати. Просто мені важко вже самому це робити, син у мене за кордоном, а онук… Онук не розуміє, що я вже не молодий… Ніяк не можу дочекатися від нього допомоги в цій справі.
Якби ти раз на тиждень приходила б і наводила чистоту, то я був би тобі вдячний. Я до тебе давно придивляюся… Дівчина ти начебто порядна…
-Давайте спробуємо, – легко погодилася Таня.
Так у Тані з’явився додатковий заробіток. Потім один знайомий Семена Івановича захотів, щоб Таня прибирала і у нього, потім ще один, потім ще… Хтось хотів, щоб вона ще ходила в магазин, а хтось просив ще й готувати.
І ніхто з них не шкодував грошей.
-Семен Іванович, я ось що хотіла сказати… Я ж не справляюся з таким напливом клієнтів на прибирання…
-Ну, Танечко, у тебе ж колеги твої є… Ось і підключи їх… Тільки сама розумієш, прибирання повинне бути якісним!
Минуло трохи часу і у Тані утворилася невеличка клінінгова компанія. Таня вже давно не прибирала сама, а тільки контролювала всі процеси. Але вона все ж продовжувала ходити по співбесідах і дуже хотіла знайти роботу за фахом.
Одного разу Таня сиділа в своєму улюбленому торговому центрі, розписувала план робіт на завтра і не поспішаючи сьорбала каву.
-Дозвольте присісти поруч з вами? – раптом пролунав поряд з нею чоловічий голос. – Просто навколо все зайнято і…
Таня озирнулася навколо і побачила порожній зал. Вона розсміялася:
-Так, дійсно… Навколо все зайнято… Ну, сідайте…
-Я – Максим, а ви?
-Світлана, – Таня сама не знаючи чому, назвалася не своїм ім’ям. “Хто його знає, що за незнайомець”, – подумала вона.
-Яке у вас чудове ім’я. Від слова “світло”, напевно…
-Напевно…
Спочатку вони сиділи мовчки, але раптом розговорилися. Тані було легко і просто з новим знайомим. У них виявилися схожі інтереси і тому вечір пронісся непомітно.
-Добре, Світлана. Було приємно познайомитися. Мені пора їхати.
-Ти живеш не в цьому районі?
-Ні, до діда заїжджав. Уявляєш, знайшов якусь жінку собі, яка у нього прибирає. От вже ж! Напевно хоче квартиру його до рук прибрати…
-Так хіба зараз таке буває?
-А чому ні? Як відпише їй всі свої статки і все… Хочу ось її зустріти і відверто поговорити…
-Ясно. Тоді дзвони, – Таня посміхнулася. І все також з усмішкою дивилася, як Максим віддалявся від її столика.
А потім Максим подзвонив і вони почали зустрічатися.
-Танечко, а ти знаєш, що зараз через інтернет можна репетиторством займатися… Ти ніби говорила, що вчилася непогано.., – сказав їй одного разу Семен Іванович.
-Нуу… Так… Можна… Напевно… Ніколи не думала про це…
-А ще можна вести справи віддалено, як бухгалтер. Ти ж говорила, що ти можеш і бухгалтером працювати… Може спробуєш?
-Так я економістом хотіла бути…
-Зате на роботу з 9 до 18 ходити не треба буде. Потім можна на аудитора відучитися. А аудитори знаєш скільки отримують? Ого-го!
Таня розсміялася:
-Та ви Семен Іванович – стратег! А втім… Мені завжди подобалися ваші ідеї та пропозиції!
Таня знову їхала на зустріч з Максимом і картала себе: вони зустрічалися вже кілька місяців, а вона все ніяк не могла сказати йому, що звуть її Таня, а не Світлана. Що ніякий вона не економіст. І що вона працює прибиральницею.
Правда у неї є невелика клінінгова компанія і зараз вона почала вести бухгалтерію в двох фірмах віддалено, і що проблем з грошима у неї немає, і що вона купила квартиру собі, правда в передмісті, але зате в новому будинку і вже скоро переїде туди жити…
Вона кожен раз обіцяла собі розповісти все і ніяк не підверталася відповідна ситуація.
Ось і цього разу вона так і залишилася Світланою для Максима.
-Семен Іванович… Ось як ви думаєте, якщо ти сказав людині неправду, а потім зізнаєшся в цьому, чи буде вона до тебе ставитися, як і раніше?
Нічого собі ти питання задаєш, Танечко! – вони сиділи на кухні у Семена Івановича і пили чай. – Все залежить від тієї людини…
Їхню розмову перервав дзвінок у двері. Семен Іванович пішов відкривати:
-Таню, це внук мій прийшов. Давай, заходь, познайомлю тебе зі своєю помічницею.
Таня з подивом побачила, що Семен Іванович повертається ні з ким іншим, як з Максимом…
Таня зблідла. А Максим посміхнувся:
-Ну, здрастуй, Таня… Чи Світлана? Так ось хто хоче квартиру мого діда!
-Максиме… Ти не правий. Я просто допомагаю твоєму дідусеві. І я хотіла тобі зізнатися у всьому…
-Так у тебе все на обличчі написано!
Таня зблідла ще більше.
-Ех, а я хотів вас познайомити… Думав, що ви сподобаєтеся один одному, – пробурмотів Семен Іванович.
-Семен Іванович, – Таня рішуче встала. – Дякую за чай. Я піду.
Вона пройшла повз Максима і трохи зупинилася:
-До речі, у твого діда купа класних ідей. А прибираю я у нього і ходжу в магазин вже давно безкоштовно.
Таня стояла біля вікна у своїй маленькій кімнатці. Вона проплакала весь день і всю ніч. Їй довелося заблокувати Максима всюди, тому що він все писав і писав їй різні гидоти.
-А може воно й на краще? – запитала вона сама себе і сама ж собі відповіла. – Звичайно на краще! Так, хлопець симпатичний, але якийсь він меркантильний.
Та й як би я з ним зустрічалася б далі, якби він дізнався, що я не місцева і тільки через місяць моя квартира буде побудована… Так, точно би кинув… Так що, добре, що все сталося так, як сталося…
Йшов час. Таня давно вже не працювала прибиральницею, але незважаючи на це, так і продовжувала керувати клінінговою компанією, яка розрослася і з маленькою перетворилася в середню. А ще вона вивчилася на аудитора, вийшла заміж і народила дочку.
Одного разу, Таня купила абонемент у басейн і там випадково зустріла Максима.
-Оце так – як ти здорово виглядаєш! – сказав він їй. – Розповідай як живеш.
-У мене все добре: чоловік, дочка, бізнес…
-Бізнес? – Максим недовірливо дивився на Таню.
-Ну так, клінінговий…
Невже прибирання квартир користується популярністю? – глузливо запитав Максим.
-Так, уяви собі. І не тільки квартир, але і котеджів і торгових центрів і офісів… Втім це не важливо… А у тебе як справи? – Тані був неприємний тон Максима і їй здалося, що він дивиться на неї, якось звисока.
-Так а що я… Було 2 цивільні шлюби. Дітей поки не нажив… Всі жінки тільки й чекали, як прибрати до своїх рук моє майно. Прямо мріяли, щоб я на них одружився, але я не такий простий…
Вони поговорили ще кілька хвилин і розійшлися.
Таня йшла додому і раділа, що нічого у неї тоді з тим Максимом не вийшло…