Ти дивний сьогодні, – сказала Діана. – Все добре, – посміхнувся Ігор. Але така поведінка тривала кілька тижнів. Чоловік мало розмовляв, не посміхався. Діана зажадала пояснень. І Ігор пояснив: – Я не буду жити в квартирі, в якій я не господар
-Я не буду жити в квартирі, в якій я не господар.
Якби Діані хтось сказав таке зараз, то вона б розсміялася і виставила його за двері. Дійсно, смішно. Якою ж наївною вона колись була. У дев’ятнадцять років Діана вперше вийшла заміж, так вже сталося, що жили вони в її квартирі. Ігор кожен день приносив додому квіти…
Він взагалі здавався ідеальним чоловіком. Жодних образ. Ніяких сварок. Діана для нього була щастям, що він не забував регулярно повторювати.
Якось Діана помітила, що Ігор виглядає сумним.
Вони гуляли в парку, і він не побіг за морозивом. Це була їхня маленька традиція. Кожен раз на прогулянці купувати морозиво. А тут Ігор пройшов повз, ніби взагалі не помітив. Поки Діана ходила, щоб купити морозиво, він стояв осторонь і дивився вперед, не бачачи нічого навколо.
-Ти дивний сьогодні, – сказала Діана.
-Все добре, – посміхнувся тоді Ігор.
Але така поведінка тривала кілька тижнів. Чоловік мало розмовляв, не посміхався і навіть забував вранці сказати Діані, що вона дуже красива. А дівчина вже звикла.
В результаті Діана зажадала пояснень. І Ігор пояснив. Мовляв, не хотів говорити, але йому дуже соромно жити в квартирі дружини, він не відчуває себе головою сім’ї, а якоюсь дитиною. Закохана Діана заспокоїлася. Вона ж уже подумала, що він розлучитися хоче, а тут справа в квартирі. Яка дрібниця.
-Я повинен піти, – сказав Ігор, і Діана зрозуміла, що рано зраділа. Чоловік серйозно думав про розлучення. У чомусь його можна було зрозуміти.
-Почекай, – сказала тоді Діана, – Якщо справа тільки в цьому, то давай я запишу квартиру на тебе. Яка різниця, хто там за паперами господар? Тобі стане легше. Та й мені теж. Не хочу, щоб ти переживав.
Вона не помітила, як посміхнувся Ігор… Потім вже, через кілька років, Діана зрозуміє, що цього він тоді і домагався – квартири. Розлучатися Ігор не хотів, він хотів лише того, щоб в разі розставання нічого не втратити, а тільки надбати.
І підстрахувався.
Діана повірила йому. Та що там. Вона сама ж це і запропонувала.
Через кілька років Діані вже не було так легко і весело. Чоловік виставив Діану з квартири. З тієї самої квартири, яка за всіма законами совісті належала їй. Ось тільки “папери” виявилися більш вагомим аргументом.
Діані, звичайно, було куди йти, але просто так віддавати квартиру вона не збиралася.
-Які плани? – запитала сестра Варя.
-Що небудь придумаю, – відповіла Діана.
Гіркий досвід навчив її багато чому. У наступних стосунках Діана вже не була такою довірливою, хоча вона і зустріла дуже хорошого чоловіка. Віталій навіть допомагав готувати документи для суду через квартири.
-Не вийде, – в результаті сказала Діана, – Я добровільно її віддала.
-Спробуємо, – втішав її Віталій. – Якщо відмовлять, то відмовлять. До того ж вам ще розлучитися треба. Три місяці, як розлучилися, але до цих пір одружені. Дивно, що його дівчина мовчить про це.
-Мовчить, бо вони не разом, – пояснила Діана, – Як я чула, тиждень зустрічалися і все. Зараз він один.
Якраз в той момент Діані подзвонили. Вона змінилася в обличчі. Поки Діана кілька хвилин відповідала щось на кшталт “так”, “ні” і “я зрозуміла”, Віталій стояв і чекав.
-Що таке? – запитав він, як тільки Діана попрощалася.
-Нам сьогодні вже нікуди не треба.
-А позов? Хотіли ж спробувати? Або у нього прокинулася совість, і він все повернув?
-Ні, – відповіла Діана. – Його більше немає.
Віталій застиг на місці.
-Як? Коли?
-Вранці. На дорозі. Кажуть, перевищив швидкість. Я, виявляється, єдина спадкоємиця. Може, він і не найкращий чоловік, але дуже шкода. Так сумно це все.